Виховний захід на тему:

«Ні я жива, я буду вічно жити»

Ведучий. Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім`я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя.

Твоє слово разюче, як зброя,

Що боронить свій край і свій дім.

І схиляю в шанобі чоло я

Перед світлим безсмертям твоїм

Леся 1. «О, знаю я, багато ще промчить...»

Леся 2. Це її вірші.

Леся 1. Вона прожила лише 42 роки, страждаючи фізично і морально. Пізнала самотність чужини, нерозділене кохання, відчуження і відчай.

Леся 2. А наприкінці життя – грошові нестатки, борги та злидні.

Леся 1. Але вона жила всупереч усьому. Сміялася, перемагала біль і писала свої геніальні твори. Всупереч усьому.

Леся 1. Леся Українка написала 20 п`єс, більшість з яких увійшла до скарбниці світової драматургії.

Леся 2. Жодної із своїх п`єс вона не побачила на сцені.

Леся 1. Її вірші забороняла цензура, замовчувала критика.

Леся 2. Тепер вона стала невіддільною частиною народної душі.

Леся 1. Її твори не згоріли у вогні велетенських пожеж, які спалювали нашу землю.

Леся 2. Слово Лесі Українки, мов неіржавіюча сталь, виблискує пророчо і суворо крізь роки і покоління.

Леся 1. Сьогодні будемо говорити про Лесю Українки тільки фактами, документами, листами, спогадами очевидців.

Леся 2. Та її віршами. Вірш «Хотіла б я піснею стати...»

Ведучий. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками шкільними коридорами... Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги, життя. Леся була милосердною до всього і всіх. Чужий біль сприймала дівчинка як власний. Несправедливість, неправда гнітили її, обурювали.

Дівчинка. Вірш «Надія».

Леся 1. Це були мої перші вірші, написані на честь батькової сестри, засланої царським урядом до Сибіру. Мені було тоді 9 років.

Ведучий. Росла Леся тихою, спокійною дівчиною, не по літах серйозною і задумливою. З дитинства кохалася в народних піснях, переказах, легендах, які потім відобразилися в її творах.

Леся – дівчинка. «Н а зеленому горбочку...».

Звучить колискова на слова Лесі Українки.

Ведучий. Косачі не цурались трудящого люду, їхні діти близько сходились з дітьми селян, весняні, купальські та обжинкові обряди, які бачила на Волині, запали їй в душу на все життя.

Учні виконують «Подоляночку»

Леся 2. «Я – Лариса Петрівна Косач. Я можу боротися з виснаженням, високою температурою та іншими симптомами, коли мене гальванізує якась ідея, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати вночі, мучить, як нова недуга, і тоді приходить демон і наказує мені писати»

Леся 1. «Давно, колись я обрала собі епіграф: «О воля! Найясніша ти в темниці! Життя ламало тільки обстановку навколо мене»

Леся 2. «Ну і кістки мої, траплялося, ламало».

Леся 1. «Але вдача моя ніколи не змінювалася. Я людина еластично вперта – скептична розумом, фанатична почуттями».

Леся 2. «І коли мене жаліють, я можу відповісти словами однієї моєї нещасної знайомої: « А де написано, в яких небесних книгах, що я можу повинна бути щасливою?».

Леся 1. Вірш «Горить моє серце...».

Леся 2. Вірш Хто вам сказав, що я слабка...»

Мати. Не знаю, чи стала б Леся Українка українською поетесою, коли б не я. від батька вона не могла навчитись української мови, бо він не говорив нею. Я робила так, щоб мова народу була моїм дітям найближчою. Можу з гордістю сказати, що Лесю Українку створила я. я дала їй усе: талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім... Ось тільки щастя я їй не дала».

Ведучий. У 1881 році Леся Українка тяжко застудилася на річці Стир. З того часу розпочалась її «тридцятилітня війна» з тяжкою і невиліковною на той час хворобою – туберкульозом.

Звучить твір Й.-С. Баха.

Дівчинка. Вірш «До мого фортепіано».

Леся 2. «Мені інколи здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що природа утяла мені кепський жарт».

Мати. «Леся ходити зовсім не може, вона ледве пересувається на милицях. А вона ж молода дівчина, їй вже треба було б...Чи є Бог на небі? Чи є справедливість? Лікарі поставили діагноз – туберкульоз кульшового суглоба. Лея терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук, що я не чую, як вона часом уночі плаче. А я все чую... Вона ще надіється на одужання, а я не надіюсь ні крихти”

Леся 1. Вірш «Давня весна».

Ведучий. Від хвороби Лесю відволікали хвилини поетичного натхнення, книги, участь у громадському житті, перекази українською мовою художньої і політичної літкратури. Воля, рівність. Братерство для поетеси – «три великі зорі», до яких вона шукала шляхів до кінця свого життя. Та перед усім вболівала вона за свій «занапащений край».

Леся 2. Вірш «Сім струн. До»

Леся 1. «Нарешті кінчила свою драму, яка називається «Блакитна троянда». Один мій знайомий, Сергій Костянтинович Мержинський, я тобі писала тобі про нього, мамо, зацікавився моєю «Трояндою» і просив вислати йому п`єсу, він дасть її в театр для постановки.

Ведучий. Вона сильна духом. Кришталево чесна і безкомпромісна  поетеса, могла покохати тільки ау людину, яка була б їй ідейним другом, товаришем по боротьбі. Сергій Мержинський став для Лесі Українки тією людиною, якій вона іддала свої гарячі почуття. Він помирав у далекому Мінську, і знав, що помирає, знала про це і Леся.

Мержинський. «Пишу з Мінська. Хвилююсь за Ваше здоров`я. як почуваєтесь до операції? Сподіваюсь, що Ви одужаєте. Я зовсім самотній. Майже всі мої друзі заарештовані, дехто відвернувся од мене, дехто на засланні». (Виходить)

Леся 1. «Йому не можна лишатись у Мінську. Його треба рятувати».

Мати. «Його вже ніщо не врятує, Лесечко. У нього скорочені сухоти і незабаром він догорить, як свічка...

Леся 1. «Тепер уже нема мови про те, чи їду я до Мінська. Їду! Я поїду з ним до Швейцарії, поїду хоч би там що».

Мати. «Це безумство, божевілля!»

Леся 1. «Нехай ця жертва не потрібна, але найбільш люблю приносити такі жертви на алтар дружби.

Мати. Це дружба чи щось більше?

Леся 1. «Не питай мене матінко. Як тільки я сяду писати, я думаю про нього. Про те, що я його люблю – без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці, вирви ніж і воно стече кров`ю.

Мати. Ти нікуди не поїдеш! Я не дозволю, щоб ти вбила себе заради нього... при твоєму здоров`ї...

Леся 1. Замовкни! Як ти можеш?

Мати. Коли в мінську буде скрутно напиши, я приїду.

Леся 1. Не треба амо. Сію чашу я вип`ю сама. До дна. «Твої листи завжди пахнуть зів`ялими трояндами...»

Мержинський. «Незабаром весна, зелене листя, білий цвіт дерев, молодість, життя... Я інколи думаю, що Ви із криці зроблені. Люблю Ваш спокій і силу волі. Але прошу Вас не вбивайте Бога, того Бога, що зветься надією. Бережіть надію, хоч би якою безглуздою вона не була... Не вбивайте її... Вона Вам теж колись знадобиться...»

Леся 2. Вірш «Уста говорять: він навіки загинув...»

Ведучий. Останні десять років свого життя Леся Українка жила в Україні наїздами. Більше на Кавказі, Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Волині, Полісся де вона перебувала протягом короткого часу шкодить її здоров`ю.

Леся 2. «Я вирішила – їду в Єгипет. Новий рік зустріну там. Хоча по правді сказати, мамочко, я не маю ніякої надії... Моє життя – тридцятирічна війна з туберкульозом... Час колись і втомитися... Дихати важко, серце зупиняється. А я згадую Україну, і вас, мої рідні, наші волинські ліси і тужу за вами... А ще згадую ту мавку, пам`ятаєш, мамочко, як ти в Жаборищі мнеі розповідала про мавок, як ми йшли лісом? Потім в Колодяжному бігала в місячну ніч самотою до лісу... ви ніхто не знали... і там ждала, щоб мені привиділася мавка...»

Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня»

Мати. «Тяжко прибиті великим горем мати і інша родина посилають звістку на Україну, що 19 липня вдосвіта померла на Кавказі, в Сурамі., Леся Українка – Лариса Квітка, уроджена Косачівна. Поховають у Києві». Нема Лесі...Не можу уявити собі це... Такий величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати...

І на хистке моє плече

Труна, як камінь, налягла,

Юрба потоками пливла,

Країна велетня ховала.

Вітчизна в розпачі була.

Злотиста танула хмаринка.

Завмерли думи і слова...

Безсмертна Леся Українка

В німій труні була жива.

              О. Журлива.

Дівчинка. «Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»

Ведучий. «Читаючи м`які та рознервовані  писання сучасних письменників та порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при тім такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабосила дівчина – чи не єдиний справжній письменникна всю новочасну Україну.

Леся 1. Гетьте думи, ви, хмари осінні!

             Тож тепера весна золота1

            Чи то так у жалю, в голосінні

            Проминуть молодії літа?

Леся 2. Ні я хочу крізь сльози сміятись,

              Серед лиха співати пісні.

             Без надії таки сподіватись.

           Жити хочу! Геть думи сумні!

Леся 1. Смерть наляже на груди важенько,

            Світ застеле суворая мгла.

          Але дужче заб`ється серденько, -

              Може, лютую смерть подола.

Дівчинка. Так! Я буду крізь сльози сміятись,

                  Серед лиха співати пісні,

                 Без надії таки сподіватись

                Серед лиха співати пісні.

                Без надії таки сподіватись.

                Буду жити! Геть думи сумні!

Всі разом. Без надії таки сподіватись.

                   Буду жити! Геть думи сумні!